">

Інтерв'ю з проф. Лущаком В.І. (Укрінформ) (2016)

Друк
21.06.2016

6556565656В Україні наприкінці травня уперше відбулося вручення міжнародної премії Scopus Awards Ukraine, спрямованої на заохочення вчених до активної діяльності та популяризації науки. Серед її лауреатів у номінації "Найкращі вчені без обмеження у віці" - завідувач кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професор Володимир Лущак.

Ученого, який входить у ТОП-100 найбільш цитованих науковців України, знають як активного майданівця, експериментатора та конструктивного критика вищої освіти в Україні. Йому довелося працювати у лабораторіях Німеччини, Великобританії, Швеції, Бразилії, Канади, Польщі та Фінляндії. Та він щоразу повертався до рідного Івано-Франківська, привозячи сюди найкращі практики та ініціативи для студентів. Нині професор Лущак береться за дослідження старіння організму. Українсько-німецький грант "Клітинні механізми здорового старіння при обмеженні калорійності їжі" фінансує наукова фундація Фольксваген з Німеччини. Попри це, професор розпочинає підготовку молодих біохіміків за сучасною освітньою програмою, бо переконаний, Україні вкрай потрібні висококласні фахівці.

Як можна затримати процес старіння, чи існує формула прориву для української науки та як розвінчують в Івано-Франківську стереотипи про провінційність науки, Володимир Лущак розповів кореспонденту Укрінформу.

- Пане професоре, насамперед, вітаю вас із нагородою "Найкращий учений без обмеження у віці". Які нові можливості відкриває це визнання?

- Зізнаюсь, для мене це був сюрприз. Такі ж премії отримали ще двоє українських науковців мого віку, а це близько, чи понад 60 років. Утім, мене особливо втішило те, що такі ж премії отримали молоді вчені та колективи. Очевидно, це - констатація того факту, що їхні роботи та дослідження помітні на міжнародному рівні. Роботи цих авторів та колективів друкують, вони цікаві іншим ученим у світі, їх цитують.

- Знаю, ви теж завше тримаєте руку на пульсі того, що відбувається у світі науки. Кортить запитати вас як випускника Московського університету: чи маєте зв'язок з російськими біохіміками, над чим вони сьогодні працюють? Країна-агресор фінансує лише дослідження для біологічної зброї, чи є напрацювання для спасіння людства?

- До зброї я жодного стосунку не маю (сміється, - авт.). Утім, зізнаюсь чесно, що після закінчення Московського державного університету імені Михайла Ломоносова, який, до речі, свого часу здобував освіту в Києві, мені, справді, пропонували там залишитись.

Спілкування з моїми російськими колегами ускладнилось за останні два роки. Московські учені сприйняли негативно те, що відбувалось у нас, тоді як я усіляко, як міг, це підтримував.

Востаннє я був у Росії три роки тому. Тоді там прочитав лекцію у своїй альма-матер. Можу сказати, що тенденції розвитку науки в Україні та в Росії тоді були дуже подібними. Реально - це падіння рівня наукової підготовки. Студент став слабшим, почав менше працювати. За наслідками, це гірше вдарило по Україні.

Раніше я це скромно замовчував, але тепер скажу: люди не хочуть багато працювати. Навіть ті, хто хоче жити дуже і дуже добре. А у вчених немає ані відпустки, ні вихідних, але є величезна перевага: ми отримуємо найбільше задоволення від того, що робимо. І хто готовий присвятити себе науці, має великі можливості на міжнародному рівні. Європейські держави приділяють велику увагу, аби фундаментальна наука була промотором, рушієм суспільства. Вона там реально є виробничою силою.

- А як в Україні? Роками українські вчені говорять про безгрошів'я, а в суспільстві апелюють до них тим, що й наука у нас "відірвана від життя". Чи є формула прориву для розвитку української науки, і які її складові?

- Я не вірю у формули прориву. Не вірю навіть у революції, хоча є людиною, схильною до таких речей. Скажу про свій особистий досвід. Кілька разів я направляв власні інтереси лише у прикладну галузь. Я не геній, але вмію навчити людей робити наукову справу. Жодний мій проект досі не отримав практичної реалізації. Хоча, ідеї були прекрасні!

Якщо на Заході діють цілі інституції для впровадження у виробництво здобутків учених, то у нас це - мертва зона. Якщо у світі люди борються за нові ідеї, стартапи, то у нас це все відсутнє. В Україні немає інноваційного виробництва і нічого, на жаль, не створюється. Думаю, причина в тому, що у нас поки немає справжньої української еліти, яка здатна мислити наперед. Поки що всі високопосадовці у владі працювали в режимі "пожежної команди". Немає стратегії розвитку сучасної держави Україна. Декларацій багато, а реальних кроків - мізер.

- Ви працювали у багатьох лабораторіях світу. Але щоразу, попри таку ситуацію, повертались до Івано-Франківська, за що вам нерідко закидають провінційність…Мовляв, справжня наука твориться лише у містах-мільйонниках, у столицях.

- Нехай закидають. Івано-Франківськ - це моє рідне місто, я тут народився. Нічого цього не приховую.

Так. Прикарпатський ще не є університетом світового рівня, бо для їх створення потрібні століття, але підвалини тут уже закладені. Нам удалося створити мінімальну наукову базу, яка дозволяє виконувати роботи міжнародного класу. Так, прилади тут не найсучасніші, але закони фізики не змінились. Якщо речовина, до прикладу, поглинає світло, то ми це можемо виміряти і не принципово, на приладі якого покоління. Додали до цього комп'ютер. З'явилась краща картинка. Але, реальну вартість завжди і всюди мають фахівці.

Я тішуся, що мої учні підросли і вже навіть самостійно друкують свої роботи у престижних наукових виданнях світу, працюють у найкращих лабораторіях за кордоном. Так, із "провінційного" Івано-Франківська молоді науковці конкурують і виграють міжнародні гранти, навіть коли на місце у конкурсі претендує до 50 осіб. І що для мене може бути приємніше?

Можливо, я незручна людина, бо хочу працювати, вчити людей і виховувати фахівців світового рівня, а не створювати закриті команди. Містечковість заважає українцям.

Так, я повертався сюди з далеких і близьких світів. Люди сприймали це, крутячи пальцем біля скроні. Там, правда, було простіше працювати. Але інакше я не міг. Життя - це ризик, і моє повернення з найкращого університету Німеччини, з Тюбінгена, було моїм черговим випробуванням.

- Які ж традиції ви привезли сюди?

- Коли мене запросили сюди, я, насамперед, пообіцяв запровадити тут систему підготовку фахівців від науки. Що це означає? Аби підготувати сучасного біохіміка, треба дати йому можливість працювати в науці. Студент - це "пластилін". Коли заносиш його з вулиці, з холоду - він твердий. Після того, як нагріваєш його, розминаєш, тоді можна щось ліпити. Ось це найцікавіше. Мені закидали, що студентам, які "сидять" у лабораторії, не вистачає часу на навчання. Я на це маю одну відповідь: той, хто не хоче вчитись, не буде цього робити за жодних обставин. І мене студенти ніколи не підводили.

У 2014 році був ухвалений добрий Закон України "Про вищу освіту", а у 2015 - Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність". Утім, ці закони досі не працюють на повну силу. Ми знаємо новітні системи підготовки студентів і готові їх запроваджувати. Бо яка наша підготовка біохіміків? Вона базується на системі, створеній ще 40-50 років тому. А світ змінився! Він вимагає фахівців, які володіють точними науками, технологіями.

- А скільки часу потрібно для підготовки біохіміка?

- Не менше 10 років після закінчення магістратури. Сьогодні реально потрібно відділити загальну підготовку студента від професійної. У програмі вищої освіти зараз є українська мова, історія, яка є моїм захопленням. Але якщо випускник школи цих загальних дисциплін не знає, чи варто йому взагалі навчатись у вищому навчальному закладі? Мені потрібно готувати біохіміка, який би вмів спілкуватись не лише рідною, а й англійською.

- До речі, як вам вдається запровадити іноземну на такому рівні, що студенти пишуть і захищають свої наукові роботи англійською?

- Тут я запровадив досвід, за яким навчав своїх дітей. Систему Windows на нашому першому домашньому комп'ютері ми поставили лише англійською. Хочете працювати на комп'ютері, будь-ласка, - лише англійською. Так, був спротив, невдоволення. Але вища освіта - це вищий рівень.

Випускники мають працювати, вільно володіючи іноземною. На нашій кафедрі англійською викладають уже з другого курсу. Це реально працює. Я в жодній країні не бачив, щоб студенти в університетах не говорили англійською. Про викладачів - просто промовчу. Я люблю своїх учнів. Але у світі немає професії "гарна людина". Є фахівці. І їх потрібно готувати на високому рівні.

- А це правда, що ви відмовились брати участь у конкурсах на отримання українських грантів?

- Ні, не правда! Дурять. Я брав участь у цих конкурсах. Але ще на Майдані я виступив з критикою. Це так! Тоді я сказав, що мене не влаштовують непрозорі схеми фінансування наукових проектів, коли гроші отримують не ті, хто їх вартий.

Я є членом експертної комісії. Але система анкетування для оцінювання проектів є неправильною. Тому що оцінюються як здобутки, визнані і надруковані, так і обіцянки. А пообіцяти можна багато чого! Отримати гроші - і нічого не зробити. Я не єдиний, хто цим обурювався. І треба сказати, що зрушення відбулись. Міністерство освіти і науки України недавно оголосило, що в конкурсі наукових робіт для молодих вчених арбітрами будуть виступати теж молоді науковці. Отже, щось та змінилося. Недарма ж ми стояли на Майдані!

- Відразу після Майдану ви заявили, що в Україні немає попиту на інтелектуалів. За цих два роки ви відчули зміни?

- Не багато. Як на мене, після Революції Гідності "верхи" почали звертати увагу на "низи". Якщо після Майдану 2004 року люди припіднялися з колін, то тепер стали на повний зріст. Якщо раніше більшість сповідували принцип: "Отримав по одній щоці, підстав іншу", то тепер люди навчились ту руку, що б'є, хапати і можуть навіть відламати, аби їх та рідних не кривдили.

- В одному з інтерв'ю ви заявили, що наука без свободи не можлива…

- Однозначно! Я завше відчував потребу у свободі і, за необхідності, боровся за неї. Науки рабської не буває. З-під палиці можна робити хіба що прості речі, технологічні, але не правдиво наукові. Мене часто просять: "Напишіть, що ви відкриєте". Та це неможливо! Ми можемо лише прогнозувати напрямок, але ніколи те, що знайдемо. Наука починається тоді, коли ми отримуємо те, чого навіть не очікували.

- А як почувається сьогодні український учений?

- Мені дивуються. Та я переконаний, що справжні науковці за гроші не працюють. Дуже добре, аби їх було достатньо. Ідеально, аби вчені і не думали про зарплату, про підробітки. Так. Тут зарплата невисока. Абсолютно усі працівники нашої кафедри час від часу їздять за кордон. Переконаний, науки без таких відряджень не буває. Наука - це мобільність. Усі вчені їздять на конференції. Таких запрошень багато. Зізнаюсь, я часто від них відмовляюсь через брак грошей. Просто відповідаю: "No monеy".

Втім, з мого досвіду можу засвідчити, якщо людині додати трохи більше грошей, не обов'язково, що вона працюватиме краще. Людина має бути трохи голодною. Якщо вона сита, то відпадає потреба у праці. Життя тоді стає прекрасним і без роботи. Так заохочується лінь та паразитизм. Але ж хтось має працювати і на нероб?

- Сьогодні ви працюєте над проблемами старіння організму за фінансування німецької компанії "Фольксваген". На який результат сподіваєтесь? Невже процесом старіння можна буде керувати?

- Ми лише почали працювати в цьому напрямку. Досліджуємо старіння на дріжджах, на плодових дрозофілах та на мишах. Найцікавіше, що подібні відповіді отримуємо на всіх цих організмах. Адже більшість головних життєвих процесів у них подібні. Їм усім потрібна енергія, вони відтворюються, розвиваються і гинуть. Умовно, середній вік людини становить 60-70 років. Усі її життєві процеси миша проходить за 2 роки, дрозофіла - за 60 днів. Тобто, день життя дрозофіли приблизно відповідає року життя людини. Тому на них можна вивчати процеси старіння організму набагато швидше.

Наша стратегія полягає в тому, щоб загальні молекулярні процеси старіння людини спочатку вивчити на більш примітивних організмах. Отримані результати далі перенесемо на вивчення ссавців та людини. Ми можемо встановити певні механізми: чому якась маніпуляція впливає на тривалість життя, чи покращує фізичний стан організму. Вже потім ми зможемо впливати на встановлені шляхи у бажаному напрямку, з метою зміни характеру старіння. Основна мета цих робіт - не стільки продовження тривалості життя, як покращення фізичного і ментального стану людей старшого віку.

Які маніпуляції можна задіяти? У нашого народу є величезна мудрість. Її варто лише збагнути, осмислити. Пам'ятаю, ще моя бабця один раз на тиждень, у середу, почала постити, відмовлялась від їжі, вживала лише воду. Пізніше, вона повторювала це ще й у п'ятницю. І тепер мені приходить думка, що таке харчування з перервами позитивно впливає на здоров'я. Насамперед, для здорових людей. Ось такі банальні маніпуляції можуть покращити стан здоров'я. Я не говорю про хвороби, а про попередження їх виникнення.

З часом ми будемо досліджувати організми при моделюванні хвороб Паркінсона і Альцгеймера (захворювання головного мозку, - авт.). На черзі - вивчення ожиріння, бо за всіма прогнозами, через 10-15 років близько половини населення розвинутих країн матиме надлишкову вагу. А це - комплекс проблем: цукровий діабет 2 типу, серцево-судинні, нейродегенеративні та онкозахворювання. Загалом їх пов'язують із так званим метаболічним синдромом.

- Тобто, все лише починається?

- Ми далеко просунулись у дослідженнях на дрозофілах та дріжджах. Маємо вже достатньо наукових публікацій міжнародного рівня. Більше того, тут ми провели серію досліджень на одній з лікарських рослин. Результати, які я очікував, підтвердились! Стан старших осіб покращується. Впливати на це можна двома шляхами: зменшення кількості їжі та використання рослинних композицій. Мене давно цікавлять рослини, які називаються адаптогени. Усім відомий женьшень. Є ще родіола рожева, лимонник. Є ціла серія маловивчених рослин, і вони можуть бути несмачними, але досить корисними для організму.

Якщо у репродуктивному віці менше їсти, статева функція, ніби, погіршується. Але ми показали, що навпаки - при використанні певних рослин вона навіть покращується. Що впливає? Поки не можемо сказати. Зараз у нас тестується кілька рослин. Результатом наших пошуків можуть стати рекомендації, чи навіть харчові добавки. У фармакологію нам не варто влазити, бо там - мафія (сміється, - авт.).

- Зовсім недавно австралійські вчені заявили про те, що після 40 років люди більш ефективно працюють, коли виходять на роботу через день. Це правда?

- Я не згодний з таким категоричним твердженням. Все це у кожного організму індивідуально. Є три складові старіння: раціональне харчування, фізичне навантаження і обов'язковий компонент - розумова праця. Якщо її нема, шанс отримати хворобу Паркінсона чи Альцгеймера - вищий. До прикладу, науковці можуть працювати й до 100 років. Цікаво, що середня тривалість життя серед учених істотно перевищує цей показник у пересічних громадян. Вважається, що, окрім іншого, причиною цього є розумова активність.

- За кілька тижнів розпочнеться вступна кампанія у вузах. Як би ви порадили зорієнтуватись молодим людям у виборі професії?

- Скажу щиро. В останні роки IT-технології засліпили людей. Інколи вони створюють новий продукт, додану вартість. Але біохімія - це номер один у світі протягом останніх двох десятиліть. Адже це - наука про основи життя, база теоретичної і практичної медицини, клітинної біології, молекулярної фізіології, біотехнології та інших дисциплін, які потребують фахівців. Біохімія забезпечує їм фундамент, основу. І тепер, до того ж, є виробничою силою. Вона щодня змінює світ!

- А кого б ви хотіли бачити на своїй кафедрі з учених?

- Ми постійно запрошуємо видатних учених. На цій кафедрі читали лекції двоє лауреатів Нобелівської премії: Берт Закман та Ервін Неєр. Тут читали лекції мої колеги з університетів Швеції, Канади, Польщі, США, Угорщини, Німеччини, Великобританії.

Зараз ми активно співпрацюємо з університетами Тюбінгена (Німеччина), Оттави (Канада) та Кракова (Польща). Наші випускники, практично, всі працевлаштовані. Найкращі учні залишились на кафедрі, поїхали до Києва, Львова, багато - за кордоном.

З цього року ми студентів із першого курсу прийматимемо на кафедру біохімії. Ця програма - експериментальна і близька до європейської. Сучасний студент не може засиджуватись лише в одній лабораторії. Нам важливо вигравати гранти, їздити в інші країни, отримувати нові знання, досвід.

Ми справді шануємо своїх студентів і постійно мотивуємо їх до навчання! А ще - шукаємо молодих та амбітних. Ось недавно ми використали практику так званих "наукових пікніків", яку молоді співробітники кафедри привезли з Донбасу. Зміст їх полягає у демонстрації біологічних дослідів для школярів. Щорічно ми проводимо вже традиційні літню біохімічну школу для молодих учених та осінню школу для учнів-старшокласників. Цього року за кошти уряду Німеччини влітку проведемо ще одну школу-семінар - англомовну. Так що є всі можливості для молоді нас почути, побачити і головне - зробити правильний вибір.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ (Укрінформ)

 
Designed by Education wordpress theme